Get Adobe Flash player
УкраїнськаFrançais

Погляд в минуле і перспективи

В Україні налічується значне поголів’я кіз, але за кількома винятками, не можна говорити про сформовані стада чи козині господарства, оскільки кози утримуються по одній-дві у приватних господарствах.
Якщо раніше й існували кулінарні та сирні традиції, пов’язані із козами, то сьогодні вони втратилися. Тим не менш, козине молоко високо цінується, його дієтичні і навіть цілющі властивості відомі для більшості українців.
В Карпатах козиний сир часто використовується у виробництві бринзи, в інших регіонах, зокрема в Криму, виробляються також й інші види сирів.
Живучи в Україні вже більше 10 років, я надаю консультації з питань сільського господарства, переважно в галузі тваринництва.

Коли я тільки починав працювати, в Україні бракувало якісних сирів, а козині сири було майже неможливо придбати аж до того дня, коли в супермаркетах я натрапив на промислові козині сири сумнівної якості.

Окрім того, я постійно чув розмови про дієтичні і навіть лікувальні властивості козиного молока, які ніхто не ставив під сумнів, але я й побачив, що тоді було практично неможливо регулярно купувати достатню кількість якісного молока.

Коли я дізнався, на прохання одного клієнта, що в Україну заборонено ввозити кіз з Європи, і те, що в Україні немає жодного господарства із розведення кіз, як такого, мені здалося, що ідея створити ферму, яка б спеціалізувалася на селекції і розведенні кіз, а також на виробництві молока і сиру, повинна б мати всі шанси на успіх.

Потрібно було лише знайти потрібний комплекс, який би відповідав умовам, що ставляться до господарства типу «Біо».

Було придбано кілька приміщень в селі Дмитровичі. Занедбаність комплексу і жалюгідний стан будинків потребували значних ремонтних робіт, і навіть більше того, я хотів, щоб наша ферма була зразком, який відповідав би водночас і сучасним вимогам, і традиціям старої Європи.

Ці роботи ще не завершені, а інші вже появляються в ході втілення додаткових проектів таких як: розведення великої рогатої худоби, овець, птиці, виробництво яблучного соку, вирощування фруктів, звісно під маркою «Біо».

Бернар Вілем

 

Один день на фермі

Близько шостої години ранку доярки вдягають чистий робочий одяг і готують необхідні для доїння апарати.
Саме доїння починається не пізніше, ніж о пів на сьому ранку, тоді, коли приходять пастух і доглядальники за тваринами і закінчується о пів на десяту. Під час доїння козам дають злакову суміш.
Доярки оглядають кожну козу, стан її вимені, слідкують за якістю і кількістю молока. Ця інформація є цінною для керівника господарства, бо дозволяє визначити прогалини та вдосконалити систему догляду та годівлі тварин.
Першочерговим завданням доглядальників є слідкувати за здоров’ям і добробутом кіз, постійно очищати систему напування і додавати корм.

В свою чергу, пастух також слідкує за тваринами, розмовляє з ними, гладить їх. Так кози звикають до нього.
Після доїння пастух скликає всіх кіз за допомогою дзвіночка, звук якого є добре відомий для них і означає початок прогулянки, що триватиме до шостої години вечора. Цілий день він слідкує за станом здоров’я і поведінкою тварин, та щоб жодна тварина не відбилася від стада. Інколи трапляється так, що на пасовищі відбуваються окоти.

Після доїння молоко фільтрують. Частину, яка призначена для розливу пастеризують, а решту перемішують з надоєм попереднього вечора і готують до заквашування, що триватиме до наступного дня.
Сквашену масу накладають в форми для того, щоб стекла сироватка.
Близько полудня доярки повертаються додому.

Протягом всього ранку працівники годують і напоюють цапів, биків, телиць, гусей, качок і двох ослів.
Решту часу вони займаються повсякденними справами: чистять і міняють підстилку, проводять дезинфекцію жолобів і поїлок, готують корми з різних продуктів (висівок, злаків, яблучного жмиху, капусти, дробини та ін.).
Протягом періоду окотів вони допомагають козам, піклуються про слабких козенят, годують їх.
В інші періоди, вони підрізають копита, обстригають довгошерстих кіз, лікують від паразитів та ін. На фермі робота знайдеться для кожного.

Близько шостої години вечора, повертаються доярки, щоб знову почати ту ж саму роботу, що й зранку. Їхній робочий день закінчується близько о пів на десяту вечора, якщо все пройде без затримок.

Ми вже згадували про доярок, доглядальників тварин і пастуха, але багато інших людей також працюють на фермі:

- Відповідальний за підтримання порядку слідкує за чистотою подвір’я і території, за правильною роботою електропастухів, зрізує бур’яни, слідкує за клумбами і доріжками, доглядає за дерев’яними огорожами, підрізає фруктові дерева тощо.
- Керівник господарства здійснює загальний нагляд, маркує тварин, заповнює щоденні звіти і займається адміністративними справами.
- Оскільки наше господарство постійно розвивається у нас також працюють муляри, столяри та інші робітники.
А як же сир?
Ми забули про ключову деталь і ціль нашої ферми: виробництво сиру.
Для цього потрібно прочитати рубрику: Один день в цеху з виробництва сиру.

 

 

Про нас у пресі

Україна молода. № 148 від 12.08.10


Фермери зi Львівщини, чий козиний сир добре знають у регіоні, ніяк не подолають бюрократичну систему, щоб мати ширші ринки збуту.
У мальовничих селах на околицях Судової Вишні, що на Львівщині, подружжя Віллемів добре знають: «Якщо вам до козячої ферми, то вам туди». Українка Марія та франкофонний бельгієць Бернар Віллем є справжніми українськими фермерами. Одними з небагатьох, хто не представляє прихований капітал. Це подружжя любить тварин і вміє з ними поратись «за останнім словом науки». На відміну від українських тваринників, вони елегантно вбрані. Такі собі європейці у безкраїх українських чорноземах...


Наші прерії бельгійськими очима
— Я походжу з місцевості, де селяни мали пару голів худоби і трішки землі, — розповідає «УМ» Бернар. — Вони змушені всьому давати раду самі — навіть без газу. У нас топили вугіллям. У вас же тут — справжня Аргентина! Вода, земля, ліс, люди.
В Україну Віллем приїхав у буремних 90–х, вірячи, що всі перешкоди йому вдасться подолати завдяки непоганим знанням сучасного європейського тваринництва.
Працював представником різних компаній в Україні, впроваджуючи перспективні проекти, зокрема, гусячу печінку «фуа–гра». Крім цього недешевого продукту для гурманів, Бернар організував великий проект з крільництва на Черкащині — починаючи від генетики і закінчуючи обладнанням для кролячої ферми.
— Мої колишні партнери в Україні зараз відмовилися працювати навідріз. А я собі сказав — лишаюсь, я маю довести, що можу вистояти. І лишився, — без нотки іронії каже Бернар.
Найбільше ж бельгійський ентузіаст прагнув зайнятися відгодівлею великої рогатої худоби й овець.
— Мені ніхто в Україні не вірив, коли я намагався пояснити, що можна правильно і добре вести подібний бізнес. Я казав, що вирощення яловичини і баранини в Україні для внутрішнього ринку і на експорт може бути дуже прибутковим. Сюди імпортують баранину з Нової Зеландії, а яловичину — переважно з Аргентини. Це ж нонсенс!
Бернар зробив суто бізнесові прикидки і отримав дуже резонансні висновки.
— Дефіцит справжнього коров’ячого молока, баранини та яловичини в Україні є нонсенсом! Коли я побачив, як купують новозеландську баранину по 179 гривень у ваших супермаркетах, я, повірте, був вражений.

Проект «кози»
«Приземлившись» в околицях Судової Вишні, подружжя Віллемів купило в сусідів–селян телят і почало відгодовувати. Зараз їх уже — 26. Взимку їх підгодовують, влітку ж вони пасуться самі, а контролює їх — електропастух. Результати вразили всіх, у першу чергу, самих селян: звичайні «бідові» людські телята неабияк «вимахали»!
— А весь секрет у тому, що їх ніхто не ганяє туди–сюди до стайні і не знущається, — ділиться секретом дружина бельгійського першопрохідця Марія. — І ночують вони аж до зими, як у Бельгії, — на пасовищі. У це ніхто не вірив.
Місцеві були певні: електропастух не допоможе, бо телята повтікають або їх покрадуть. Найбільше ж шокувало Віллемів при знайомстві з українськими реаліями старе, ще колгоспне, ставлення до тварин — матюкатися, плювати, кидати недопалки.
Щоправда, до масштабного «телячого» проекту ще далеко — поголів’я має бути щонайменше у тисячу голів.
Тож тим часом Бернар і Марія взялися за реалізацію проекту «кози». Спочатку довелося долати безліч перешкод — не було навіть можливості завезти чистопорідних кіз із Франції — на це була ветеринарна заборона з боку України. Та Бернар настільки захопився ідеєю, що почав збирати звичайних кіз.
— На вихідні виїжджали за межі міста і шукали, де яка коза пасеться, зупинялися, шукали бабусю–власницю, брали контактний телефон. Оголошення клеїли на магазинах. І так назбирали стадо кіз у 200 голів, — розповідають україно–бельгійські фермери.
Потім у супермаркеті Бернар побачив козячий сир по 185 гривень за кілограм i вирішив попрацювати на продукування сиру.
— Бернар любить спагеті з соусом болонєз і сиром, — сміється Марія. — А добрий сир, не повірите, в Україні купити важко. Наприклад, у 2002 році пармезан мало де завозили. Ми домовилися з однією бабусею, щоб вона привозила нам 14 літрів молока, і ми самотужки з нього робили для себе сир. Італійський товариш Бернара підказав, що і як ліпше робити, тож сир у нас виходив цілком пристойним.
Зараз на фермі родини Віллемів аж 600 кіз — веселих і доглянутих.

Комсомольская правда в Украине. № 225 від 07.10.10

Из молока счастливых коз делают самый дорогой сыр
Ферма появилась в селе Дмитровичи Мостисского района после того, как международная супружеская пара – украинка Мария Хомяк и бельгиец Бернар Виллем решили выращивать коз и продавать сыр из их молока, изготовленный по традиционным французским технологиям.

А начиналось все со знакомства с будущим мужем-бельгийцем, который приехал в Украину открывать свою фирму. Пани Мария, по образованию филолог, была на переговорах переводчицей. Официальные отношения закончились браком и совместным предприятием. Теперь супруги вместе работают и воспитывают четырехлетнюю дочь Элиз.
– Мы организовали нашу ферму в бывших колхозных животноводческих помещениях, – рассказывает Мария. – Теперь там живут 560 наших козочек, а продуктивных из них только 200. Есть еще и три десятка телят. И за всем эти хозяйством нужен хороший уход.
Хозяева постарались обеспечить своим питомцам все необходимые условия, а главное – гуманный подход, чтобы их козочки были просто счастливыми.
– На нашей ферме не разрешаем курить, ругаться, – говорит Мария. – У животных, как и у людей, должно быть не только хорошее самочувствие, но и настроение. А когда наши питомцы накормлены, содержатся в хороших условиях и с ними обращаются ласково и с любовью, то и отдача от них гораздо больше, чем когда все наоборот.
Бернар и Мария всегда обязательно гладят животных, разговаривают с ними, никогда не кричат, так что козы всегда спокойны и адекватны. Все¬-таки они принадлежат к «артистическим» животным и к ним нужен особый подход, считают хозяева.
Весь день, по словам Марии Васильевны, животные пасутся на лугу, употребляют экологически чистую травку, яблочный жмых, пьют чистую воду, поэтому и молоко дают жирное, густое, без всяких неприятных запахов. А поскольку молока много, супруги для его переработки открыли сырный цех, где производят козий сыр. На львовском рынке он пользуется спросом и продают его в самых престижных магазинах по 150 гривен за килограмм.

 

Туризм

 

Відвідати господарство можна за попередньою домовленістю.


Як тільки роботи будуть завершені, ми зможемо організовувати екскурсії для школярів, сімейні екскурсії, а тaкож візити для всіх, хто цікавиться козівництвом або просто любить природу.